Микола Васильович Вервега

Микола Васильович Вервега (позивний «Лижник») — старший сержант Збройних сил України, головний сержант роти розвідки, ветеран, громадський діяч та безстрашний воїн. Його життя стало взірцем відданості Батьківщині.

Микола Вервега народився 19 грудня 1969 року (в офіційних джерелах — 2 січня 1970 року) в курортному місті Яремче (Дора) Івано-Франківської області. Проживав у сусідньому мальовничому селі Микуличин.

Навчався в Яремчанських загальноосвітніх школах №1 та №2. З самого дитинства виділявся загартованим характером і великою любов'ю до спорту. Активно займався біатлоном, карате, джиу-джитсу та безконтактним боєм. Був багаторазовим призером змагань, мав безліч нагород та похвальних грамот, мав звання «Майстер Спорту». У цивільному житті мав особливий хист до ремесла — дуже любив художньо працювати з каменем.

         У Миколи залишились, дружина Іванна, дочка Юліяна, онук Максим, сестра Люба та старенька мама Параска, яка прожила без свого сина до 2026 року.

Перший військовий досвід (1988–1990)

У молодому віці пройшов жорстку школу строкової служби у складі  Високомобільних десантних військ (ВДВ). Виконував бойові завдання у складі розвідувального підрозділу під час етнічного конфлікту в Нагірному Карабасі. Зарекомендував себе як висококласний фахівець та отримав нагрудний знак «Парашутист – відмінник».

Революція Гідності та війна на Донбасі (2014–2021)

Микола Васильович не зміг залишатися осторонь, коли вирішувалася доля України. Він став активним учасником Революції Гідності, де отримав осколкові поранення області живота та нижніх кінцівок, а одразу з барикад Майдану у 2014 році вирушив добровольцем на фронт.

Воював у складі відомого 25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь». У 2015 році пройшов запеклі та криваві бої за Дебальцеве. Там отримав важкі поранення та акубаротравми (контузії). Після тривалої реабілітації повернувся додому, де присвятив себе підтримці побратимів. Очолив «Регіональну спілку інвалідів АТО» Яремчанщини, допомагаючи ветеранам адаптуватися до мирного життя.

Повномасштабне вторгнення та подвиг (2022)

З початком великої війни росії проти України досвідчений воїн не вагався ні хвилини. Уже 26 лютого 2022 року (на третій день вторгнення) знову мобілізувався до лав ЗСУ.

Обійняв посаду головного сержанта роти розвідки у складі в/ч 7135. Разом із побратимами виконував складні розвідувальні завдання на найважчих ділянках фронту в Сумській, Харківській областях. 

Продовжив службу в складі 55 окремого батальйону спеціального призначення.

Загибель та пам’ять

Життя відважного розвідника обірвалося влітку 2022 року під час боїв на Сході України. Він отримав критичні поранення під час виконання бойового завдання. Його евакуювали до госпіталю в Києві, проте травми виявилися несумісними з життям. 18 червня 2022 року серце Героя зупинилося. Поховали воїна з військовими почестями у рідному карпатському селі Микуличин.

За особисту мужність, героїзм та вірність військовій присязі під час захисту державного суверенітету України Микола Васильович Вервега був нагороджений:

орденом «За мужність» III ступеня (2015 рік).

Орденом «Лицарський хрест України».

«Ветеран розвідки 2 ст».

«Хрест патріота України».

Медаллю «Військова розвідка. За вільну Україну».

Нагрудним знаком 25 окремого батальйону «Київська Русь».

Медаллю за оборону «Дебальцево».

Медаллю «Парашутист – відмінник».

Медаль «За військову службу Україні».

Грамотами Міністерства Оборони, безліччю інших подяк та відзнак частина з яких - посмертно.

Микола був люблячим чоловіком, найкращим у світі татусем і дідусем. Був справжнім Патріотом своєї Держави! Знали його дуже багато людей, багатьом допомагав! Таких, як він, дуже мало – один на тисячі. Зараз я говорю про нього як про людину, а не як про дідуся, тата чи чоловіка. На рахунку Миколи безліч врятованих життів. Багато побратимів та посестер розповідають про його досягнення на службі! Для мене мій татусь є найкращим у світі чоловіком, прикладом мужності та героїзму! Я йому безмежно вдячна за все, що він зробив, робить та зробить, адже для мене він житиме вічно!» – розповіла донька Юліяна Вервега.

Спогад побратимів про службу з Головним сержантом роти розвідки Миколою Вервегою (позивний «Лижник»)

Для всіх нас, хто мав за честь служити пліч-о-пліч із Лижником, він був не просто командиром чи старшим за званням. Микола був справжнім батьком для свого підрозділу, надійною стіною та уособленням залізного спокою.

Його унікальний бойовий досвід, який почався ще з десантних військ у Нагірному Карабасі, пройшов через барикади Майдану та загартувався в пекельних боях за Дебальцеве у 2014–2015 роках, рятував нам життя щодня. Коли у лютому 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, Микола одним із перших повернувся у стрій. Якщо поруч Лижник — значить, завдання буде виконане, а група повернеться живою.

Він володів неймовірною фізичною та духовною силою. Він рухався тихо, прораховував кожен крок наперед, миттєво приймав рішення у критичних ситуаціях і ніколи не панікував. Але за цією суворою військовою витримкою ховалася надзвичайно добра, щира та творча душа людини, яка понад усе любила свої рідні Карпати та свою сім’ю.

Микола ніколи не ховався за спинами інших. На найважчі виходи він завжди йшов попереду. Своє останнє бойове завдання він також виконував на межі людських можливостей, до останнього залишаючись вірним військовій присязі та своїм хлопцям.

Для нас, його підрозділу, загибель Миколи — це невимовний біль і непоправна втрата. Проте його наука, його настанови та його незламний дух залишаються з нами в кожному наступному бою. Його позивний назавжди вписаний в історію нашої розвідки. Спочивай з миром, друже Коля. Ми помстимося і доведемо твою справу до Перемоги.