Андрійків Руслан Ярославович

Андрійків Руслан Ярославович

11 листопада 1977 — 21 січня 2023

Руслан Андрійків народився в селі Микуличин Івано-Франківської області. Проходив військову службу як водій артилерійського дивізіону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» під позивним «Музикант».

За відданість Україні та сумлінне виконання військового обов’язку був нагороджений медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям» (посмертно) та пам’ятною медаллю «Вічна пам’ять Героям Прикарпаття» (посмертно).

Помер 21 січня 2023 року внаслідок тяжкого захворювання, яке виникло під час виконання обов’язків військової служби та захисту України через складні умови перебування в зоні бойових дій. За час служби пройшов непростий військовий шлях у Волинській області (село Журавичі), Житомирській області (місто Малин), а також на Донеччині — в районах населених пунктів Криворіжжя, Олексієво-Дружківка та Варварівка.

Для своїх рідних, друзів і побратимів Руслан назавжди залишиться людиною, поруч із якою відчувалися спокій, надійність і впевненість. Він був добрим, щирим, чесним і справедливим, завжди готовим підтримати у складну хвилину. Ніколи не залишався осторонь чужої біди, завжди відгукувався на прохання про допомогу та вмів знаходити потрібні слова для тих, кому було важко.

Праця, відповідальність і внутрішня сила були невід’ємною частиною його характеру. Але найбільшою цінністю для нього була сім’я. Саме вона завжди стояла на першому місці, а все інше відходило на другий план. Руслан був люблячим чоловіком, на якого можна було покластися за будь-яких обставин, і турботливим батьком, чия присутність дарувала відчуття захищеності та спокою. Він умів радіти простим моментам життя, поважав людей і дарував тепло кожному, хто його знав.

Особливе місце в його серці займала любов до тварин. Він мав добре серце і з великою турботою ставився до всього живого. Для рідних Руслан був не лише чоловіком, батьком, сином і другом, а й людиною великої душі, яка залишила по собі багато добра.

До війни він жив повним і насиченим життям. За професією був музикантом і щиро любив музику, якій присвятив значну частину свого життя. Саме тому його побратими дали йому позивний «Музикант». Також захоплювався мотоциклами та автомобілями, любив дорогу, подорожі та кермування. Він умів працювати і руками, і головою, не боявся починати все з нуля та наполегливо будувати власну справу. Згодом відкрив магазин мотозапчастин і займався підприємництвом, вкладаючи у свою роботу багато сил і душі.

Змалку Руслан вирізнявся добрим серцем і врівноваженим характером. Він ріс щирою, відкритою дитиною, яка легко знаходила спільну мову з людьми. Мав багато друзів, умів слухати, поважав старших і завжди тримав своє слово. Його людяність, порядність і щирість супроводжували його протягом усього життя.

Його поради запам’ятовувалися надовго. Руслан умів підтримати, підбадьорити та знайти потрібні слова навіть у найскладніші моменти. Поруч із ним завжди було по-справжньому тепло й затишно.

Він любив українську музику, природу та подорожі. Із особливим задоволенням готував м’ясні страви та цінував прості радості життя. Найбільше ж любив свій рідний край — Карпати, де гори, ліси й тиша були для нього джерелом сили, натхнення та душевного спокою.

Серед слів, які він часто повторював, були: «Все буде добре», «Не переймайся зайвим», «Все для сім’ї», «Все налагодиться», «Головне — щоб усі були здорові». У цих простих фразах відображалися його життєва мудрість, турбота про близьких і віра в краще.

І навіть сьогодні рідним здається, що ці слова звучать поруч — так само спокійно, щиро й по-справжньому.

Руслан залишив по собі люблячу дружину Надію та двох донечок — Тетяну і Мар’яну, які назавжди збережуть у серці пам’ять про найдорожчу людину.

Світла пам’ять про Руслана житиме вічно — у серцях рідних, друзів, побратимів і всіх, хто мав щастя знати його. Ми пишаємося ним, сумуємо за ним і завжди пам’ятатимемо.

Герої не вмирають — вони залишаються з нами назавжди.