Гуцан Владислав Геннадійович
Гуцан Владислав Геннадійович
19 вересня 1998 – 28 червня 2022
Владислав Геннадійович Гуцан народився 19 вересня 1998 року. Виріс у селі Микуличин, серед мальовничої природи Карпат, які любив усім серцем. З дитинства захоплювався спортом, горами та технікою. Мріяв бачити рідний край чистим і доглянутим, дбав про навколишнє середовище та цінував красу українських Карпат.
У 2018 році Владислав був призваний на строкову військову службу до військової частини 3008 (40-й полк Національної гвардії України). Під час служби зарекомендував себе дисциплінованим, відповідальним і сумлінним військовослужбовцем, за що був нагороджений грамотою. Після завершення строкової служби у 2020 році повернувся до мирного життя.
Владислав був мужнім, чесним, справедливим і надзвичайно людяним. Рідні, друзі та знайомі пам’ятають його завжди усміхненим, життєрадісним і щирим. Він дуже любив свою сім’ю та ніколи не забував про найрідніших людей. Пам’ятав усі важливі родинні дати — дні народження, День матері, День батька, День сестри та День брата. Завжди знаходив можливість привітати близьких, подарувати подарунок, а мамі та сестрі — квіти.
Навіть під час війни Владислав залишався уважним і турботливим. Перебуваючи в боях за Київ, 7 березня 2022 року він разом із побратимами заздалегідь привітав своїх дівчат і матерів зі святом 8 Березня. Такими вчинками він показував, що навіть у найважчі часи не втрачав людяності та любові до рідних.
У мирному житті Владислав завжди допомагав людям, а під час війни став надійною підтримкою для своїх побратимів. Він ніколи не залишався осторонь чужої біди та завжди приходив на допомогу тим, хто її потребував.
Коли мати просила його не йти на війну, Владислав відповідав: «Матусю, якщо не я, то хто?» У цих словах відобразилися його відповідальність, мужність і готовність захищати свою країну.
Служив солдатом-кулеметником у складі 3-ї роти, 2-го взводу 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Серед побратимів мав позивний «Лев» — символ сили, відваги та незламності.
28 червня 2022 року Владислав Гуцан загинув, захищаючи Україну на Луганському напрямку поблизу села Миколаївка. Він до останнього виконував свій військовий обов’язок, віддавши життя за свободу і незалежність Батьківщини.
За мужність і самовідданість був посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям».
Для рідних, друзів і побратимів Владислав назавжди залишиться добрим, щирим і світлим хлопцем, який любив життя, свою сім’ю та Україну.
«Я не загинув — просто жити перестав.
Війною всі обірвані дороги.
Усе, що мав, — своє життя віддав,
Щоб ви побачили наш прапор Перемоги.»
Його доблесть — наша гордість. Його жертва — наш вічний біль.
