Заїка Валерій Михайлович
Заїка Валерій Михайлович
04 жовтня 1974 — 30 серпня 2024
Валерій Заїка народився 4 жовтня 1974 року в селі Чорна Старокостянтинівського району Хмельницької області. Ще в дитинстві разом із родиною переїхав до селища Лазурне Херсонської області, розташованого на березі Чорного моря. Саме там пройшла значна частина його життя.
У юності проходив військову службу в місті Севастополі, де був радіотелеграфістом корабельного зв’язку. Відповідальність, дисципліна та відданість своїй справі стали рисами його характеру, які супроводжували його протягом усього життя.
З перших днів повномасштабного вторгнення родина Валерія опинилася в окупації. Понад пів року вони жили в постійному страху за власне життя та безпеку близьких. Усвідомлюючи небезпеку для дружини й дітей, Валерій ухвалив непросте рішення — залишити окуповану територію.
Шлях до свободи був надзвичайно важким. Родині довелося пройти через 50 блокпостів окупантів, численні перевірки та виснажливу дорогу до пункту перетину у Василівці Запорізької області. Серед спеки, пилу та невизначеності вони продовжували рухатися вперед. 24 серпня 2022 року, у День Незалежності України, для їхньої родини став справжнім днем визволення.
24 листопада 2023 року Валерій був призваний до лав Збройних Сил України. Проходив підготовку в Рівному, Польщі та Кам’янці-Подільському. Служив сапером у складі військової частини А4935, 150-ї окремої механізованої бригади.
За сумлінну службу та відданість Україні був нагороджений Комбатантським хрестом і почесним нагрудним знаком «Честь і слава».
30 серпня 2024 року Валерій загинув під час виконання бойового завдання поблизу міста Торецьк Донецької області.
Рідні та друзі пам’ятають його як світлу, щиру й добру людину з великим серцем і чудовим почуттям гумору. Він умів працювати, мріяв, радів життю та цінував кожну мить, проведену з близькими.
Особливе місце у його житті займала природа. Валерій захоплювався риболовлею та полюванням, любив працювати на землі, вирощував квіти, доглядав великий сад, у якому росли персики, гранати та інжир. Кожна гілочка відламана і встромлена в землю приймалася і росла. Він мав пасіку та з любов’ю доглядав своїх бджіл, жартома називаючи їх своїми «дівчатками». Мріяв, що після перемоги повернеться до мирного життя і знову займатиметься улюбленою справою.
Валерій був підприємливою людиною. Вів власний бізнес, мав магазин рибальських і туристичних товарів, а також магазин одягу. Він не боявся праці, завжди прагнув розвитку та забезпечення добробуту своєї родини.
Окремою любов’ю його життя були Карпати. Щороку після завершення літнього сезону на морі він вирушав у гори, щоб насолодитися їхньою красою, тишею та величчю. Любив українську пісню «Чорна гора», а серед простих життєвих радощів особливо цінував рибні та м’ясні страви.
Найбільшою цінністю для Валерія була його сім’я. Він безмежно любив дружину Віру, доньку Дар’ю та сина Назара. Усі свої рішення він приймав, думаючи про їхнє майбутнє, безпеку та щастя.
Серед слів, які назавжди залишилися у пам’яті рідних, особливо відгукується його вислів:
«Вам не буде соромно дивитися людям в очі за те, що я не ховався, а пішов захищати свій дім».
У цих словах — уся його сутність: мужність, відповідальність, любов до рідної землі та готовність стати на її захист.
Світла пам’ять про Валерія Заїку назавжди житиме у серцях рідних, друзів, побратимів і всіх, хто мав честь знати його. Його життя стало прикладом гідності, працьовитості, любові до родини та відданості Україні.
Вічна пам’ять Герою.
