Кіндрат Тетяна Валеріївна

Кіндрат Тетяна Валеріївна
23.12.1972 – 02.04.2023

Народилась у м. Потсдам, Німецька Демократична Республіка (НДР).

До 1 класу пішла у м. Чита (росія). У 2 класі родина переїхала до Німеччини, м. Мерзебург. У 7 класі навчалась в обласному Кенігсберзі (Калінінграді), де продовжила навчання до 8 класу.

Поступила до Калінінградського училища за спеціальністю військовий фельдшер. На 2 курсі перевелась до Івано-Франківського училища. Після закінчення працювала у Поліклініці №2 м. Івано-Франківськ, у 2016 році перейшла до міського військкомату військовим фельдшером.

У школі була активною та доброю, ще з дитинства цікавилась медициною. Часто хворіла, мала перелом ключиці. У 2 класі, коли сусідське кошеня поранилося, до останнього надавала йому допомогу.

У 2016 році добровільно пішла в АТО. Проходила службу в 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді, 8-му батальйоні. Нагороджена медаллю «Ветеран війни» за участь в АТО. Після отриманого поранення отримала 3 групу інвалідності, однак продовжувала допомагати та займалась волонтерською діяльністю.

У 2001 році вийшла заміж, згодом народила дитину. У 2009 році народила другого сина, який передчасно помер. У 2018 році вдруге вийшла заміж за побратима, який з 2014 року продовжує боронити Україну.

Побратим із повагою та теплом згадує Тетяну та її подвиг: «Таня 6 кілометрів тягла мене, пораненого, з поля бою».

02.04.2023 року Тетяна від отриманого поранення в Донецькій області, с. Попасна, померла.

Тетяна завжди намагалась допомогти всім, хто звертався по допомогу. Сусіди та родичі часто звертались до неї за порадами щодо лікування, роз’ясненням рецептів лікарів, поясненням дії тих чи інших ліків. Коли було необхідно зробити уколи, до неї звертались усі знайомі — відзначали її «легку руку» та безболісне виконання процедур.

Ще з дитинства лікувала тварин: забирала їх з вулиці додому, а потім знаходила їм нові родини, не залишаючи напризволяще.

Професію медика обрала за покликом серця.

Залишилися чоловік Віталій, син Владислав, мама Анна та сестра Ольга.

Тетяна завжди приходила на допомогу — не тільки як медик, а й як людина. Була усміхненою, енергійною, вміла підтримати й надихнути кожного. Дуже чутливо ставилась до чужого болю, мала внутрішню потребу допомагати тим, хто цього потребує. Легко знаходила спільну мову з людьми, була життєрадісною.

Найбільше любила приїжджати до мами в Яремче.

 Любила ходити по гриби, але жартувала, що знайде їх тільки тоді, коли на них наступить.