Остап’юк Юрій Юрійович

Остап’юк Юрій Юрійович
5 вересня 1998 — 23 квітня 2022

Юрій Юрійович Остап’юк народився у селі Микуличин Івано-Франківської області.

Служив у військовій частині А4008 у складі 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Проходив службу у другому батальйоні, протитанковому взводі. Був гранатометником.

Нагороджений медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям», медаллю «За військову службу Україні» та пам’ятною медаллю «Вічна пам’ять Героям Прикарпаття».

Під час виконання бойового завдання Юрій разом із побратимами мужньо утримував свої позиції та відбивав атаки ворога. Під час запеклого бою противник здійснював інтенсивний мінометний обстріл позицій.

Виконуючи свій обов’язок до останнього, Юрій загинув, захищаючи Україну, своїх рідних і майбутнє нашої держави.

Бійцю було 23 роки. Молодий, сильний, сповнений мрій і планів на життя. Мав би жити, створювати сім’ю та будувати майбутнє, але війна обірвала його життя. Його мужність, самопожертва та любов до України назавжди залишаться в пам’яті рідних, друзів, побратимів і всіх, хто знав цього світлого та відважного хлопця.

Місце загибелі

Поблизу села Новоселівка на Донеччині.

Кілька слів від рідних

Юрій Остап’юк народився і виріс у мальовничому карпатському селі Микуличин. З дитинства він був щирим, відкритим і життєрадісним хлопцем, якого любили та поважали всі, хто його знав.

Навчаючись у місцевій школі, Юрій проявляв наполегливість, відповідальність та активну життєву позицію. Особливе місце в його житті займав спорт. Він захоплювався футболом, любив командний дух, чесну боротьбу та завжди прагнув досягати нових вершин.

Після закінчення школи Юрій проходив строкову службу в армії. Саме там ще більше загартувався його характер і проявилася справжня любов до військової справи. Служба приносила йому задоволення, він із відповідальністю ставився до своїх обов’язків, любив дисципліну та військовий порядок.

Особливий інтерес у нього викликала робота зі зброєю, яку він досконало вивчав і до якої ставився з великою повагою. Ще під час служби Юрій серйозно замислювався над тим, щоб пов’язати своє життя з армією та підписати контракт. Він відчував, що це його покликання, адже завжди був мужнім, рішучим і готовим стояти на захисті своєї країни.

Проте рідні хвилювалися за нього і переконали відмовитися від цього кроку. Та попри всі вмовляння бажання служити Україні ніколи не покидало його серця.

Коли на українську землю прийшла велика війна, Юрій не вагався ні хвилини. Він зробив свій вибір свідомо і твердо, як справжній патріот. Те, до чого він прагнув ще під час армійської служби, стало його життєвим шляхом. Він став на захист рідної землі, своїх близьких, свого села та всієї України.

Відважний, сильний духом і вірний присязі серця, Юрій до останнього подиху залишався справжнім воїном і захисником своєї Батьківщини. Це був свідомий вибір справжнього патріота, який понад усе любив свою країну, рідний край і свій народ.

Він був мужнім, рішучим і безстрашним воїном, який завжди йшов уперед і ніколи не відступав перед труднощами.

Для рідних Юрій був не лише захисником України, а й люблячим сином, турботливим братом і найкращим дядьком. Для друзів — надійним товаришем, душею компанії та людиною, яка завжди готова була прийти на допомогу. Його доброта, щирість, почуття гумору та велике серце назавжди залишили слід у пам’яті кожного, хто мав щастя знати його.

23 квітня 2022 року, виконуючи бойове завдання поблизу села Новоселівка на Донеччині, Юрій Остап’юк віддав найдорожче — своє життя — за свободу та незалежність України.

Йому було лише 23 роки. Він мав ще стільки мрій, планів і задумів, попереду було ціле життя, але війна безжально обірвала його земний шлях.

Пам’ять про Юрія житиме вічно в серцях рідних, друзів, побратимів і всіх, хто знав цього світлого, відважного та справжнього хлопця.

Захоплення та життя

Юрій дуже любив футбол. Із великим захопленням відвідував тренування та з радістю брав участь у змаганнях. Активний, веселий і сповнений енергії, він завжди був у русі. Його щирий сміх і гарний настрій заряджали всіх навколо позитивом.

Юрій був закоханий у рідні Карпати. У вільний час із задоволенням ходив у походи, долав гірські маршрути та насолоджувався красою рідного краю. Одним із його улюблених захоплень були подорожі на джипах гірськими дорогами та стежками.

Він цінував свободу, красу природи та кожну мить, проведену серед величних гір. Його енергія, оптимізм і любов до життя надихали оточуючих.

Юрій дуже любив ліс. Гуляв карпатськими стежками, відкривав для себе нові куточки рідного краю. Особливе задоволення йому приносив збір грибів.

Дуже любив співати пісні «Про Довбуша», «Там під Львівським замком», «Ой там у лузі». Любив пироги, макарони, завжди організовував шашлики. А ще дуже любив солодощі й ніколи не відмовлявся від чогось смачного.

Спогади дитинства

Дитинство Юрія минуло серед неймовірної краси Карпат, у рідному Микуличині. Він ріс веселим, жвавим і непосидючим хлопцем, який не міг всидіти на одному місці.

Любив проводити час із друзями, вигадувати пригоди, гуляти лісом, збирати гриби, досліджувати нові стежки та насолоджуватися красою гір. Він легко знаходив друзів, завжди був у центрі компанії та вмів підняти настрій оточуючим.

Його енергійність, допитливість і любов до життя залишили теплі спогади в усіх, хто знав його змалку.

Слова, які він казав

«Всьо буде добре».
«Якщо не я, то хто».
«Шо є!»