Федоренко Сергій Миколайович

Федоренко Сергій Миколайович
01 січня 1987 — 05 березня 2024

Народився в місті Івано-Франківську. Проходив службу у складі 141-ї окремої механізованої  бригади.  Загинув 5 березня 2024 року поблизу населеного пункту Вербове Запорізької області.

За мужність, відвагу та вірність військовому обов’язку Сергій Федоренко був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), відзначений нагородою «За честь і звитягу» (посмертно) та удостоєний звання «Почесний громадянин міста Івано-Франківська» (посмертно).

Сергій Федоренко, відомий побратимам під позивним «SILVER13», назавжди залишиться у пам’яті як люблячий батько, турботливий чоловік, щирий друг і відважний воїн-піхотинець. Його ім’я навіки вписане в історію боротьби України за свободу та незалежність.

Його загибель стала невимовним болем для родини, рідних, друзів і побратимів. Водночас життя Сергія є прикладом гідності, честі та вірності своїм переконанням. Він завжди залишався щирим, усміхненим і життєрадісним, умів підтримати словом і ділом, а найбільше любив свою сім’ю та Україну, за які віддав найдорожче — власне життя.

Дитинство Сергія було сповнене яскравих подій, щирих емоцій та незабутніх спогадів. Він зростав між Бучачем та Івано-Франківськом у великій і дружній родині разом із сестрами Тетяною та Надією і братом Віталієм. Змалку був активним, енергійним і допитливим хлопцем, який не міг всидіти на місці. Кожен день для нього був новою пригодою, а навколишній світ викликав щирий інтерес і захоплення.

Уже в дитячі роки в Сергія проявлялися риси характеру, які супроводжували його все життя: відповідальність, чесність, відкритість, готовність допомогти та велике добре серце. Його щира усмішка і доброзичливість притягували людей. Він легко знаходив друзів, любив активний відпочинок, рухливі ігри та час, проведений із близькими. Рідні пам’ятають його як світлого й життєрадісного хлопця, який умів знаходити радість у простих речах і дарувати тепло оточуючим.

Сергій був надійним другом, на якого завжди можна було покластися. Він умів підтримати у важку хвилину, не залишав наодинці з проблемами та щиро радів успіхам інших. До нього часто зверталися за порадою, адже він умів спокійно оцінити ситуацію та знайти мудре рішення. Його слова завжди були щирими, а поради — влучними, бо йшли від серця.

Особливе місце у спогадах рідних займає його любов до домашнього затишку та кулінарії. З усмішкою вони згадують, що найсмачнішим був саме борщ, приготовлений Сергієм. Він вкладав у нього не лише кулінарну майстерність, а й частинку своєї душі, любові та турботи. За сімейним столом завжди панували тепло, щирість і взаєморозуміння, а його страви збирали разом усю родину.

Любив музику, а серед його улюблених виконавців були AC/DC. Він умів створювати гарний настрій навколо себе, підтримувати розмову, жартувати та заряджати інших своєю енергією.

До призову на військову службу Сергій працював термістом у ТОВ «Рибак». Проте коли Україна потребувала захисту, він не залишився осторонь. У липні 2023 року Сергій зробив свідомий і мужній вибір — залишив мирне життя та став на захист Батьківщини. Це рішення було продиктоване внутрішнім обов’язком, любов’ю до рідної землі та відповідальністю за майбутнє своїх дітей.

Його життєве кредо було простим, але сильним: не стояти осторонь і завжди діяти. Він жив за принципом: «Хто, як не я?». Не уникав відповідальності й завжди був готовий взяти ініціативу на себе. Часто повторював: «Не спробуєш — не зрозумієш» та «Не бійся пробувати щось нове». Для нього це були не просто слова, а справжній спосіб життя — рухатися вперед, вчитися на власному досвіді та не зупинятися перед труднощами.

Останні слова Сергія до дружини були сповнені любові та турботи: берегти дітей і берегти себе. У цих простих словах — уся його душа, безмежна любов до родини та переживання за найдорожчих людей. Навіть у найважчі миті він думав насамперед про них.

Світла пам’ять про Сергія житиме у серцях усіх, хто його знав і любив, у спогадах рідних, у вдячності побратимів, у його дітях та добрих справах, які він залишив після себе.

Любимо. Пам’ятаємо. Сумуємо.

Дружина Марія, син Оскар, донька Каміла, рідні, друзі та побратими.