Федорчук Дмитро Васильович

Федорчук Дмитро Васильович

4 квітня 1996 — 4 жовтня 2024

Дмитро Федорчук народився 4 квітня 1996 року в селі Ямна Яремчанської громади Івано-Франківської області. Він був наймолодшою дитиною в сім’ї, люблячим сином, братом, другом і людиною, яка завжди дарувала тепло та підтримку оточуючим.

З дитинства Дмитро вирізнявся працьовитістю, добротою та відповідальністю. Він любив майструвати, а перші навички перейняв від свого дідуся Дмитра, який навчив його плести кошелики з ліщини для збору ягід. Ще хлопчиком він умів робити граблі, правити косу та допомагати по господарству. Разом із друзями Максимом та Андрієм збудував хатинку на деревах, де ще довго гралися діти наступних поколінь.

Дмитро захоплювався спортом, особливо орієнтуванням на місцевості, брав участь у змаганнях і здобував призові місця. Дуже любив Карпати, подорожі горами, збирання грибів та колядування. Його улюбленим місцем були Городищі, де минули найкращі роки дитинства.

З 1 вересня 2011 року по 27 червня 2014 року Дмитро навчався у Чернівецькому професійному ліцеї залізничного транспорту за спеціальністю слюсар з ремонту рухомого складу та помічник машиніста тепловоза. Працював на цементно-шиферному заводі в Ямниці складальником, згодом — помічником машиніста. Після проходження строкової служби в Збройних Силах України у 2019 році закінчив навчання у центрі професійного розвитку персоналу за професією машиніста тепловоза та продовжив працювати за фахом.

Після служби Дмитро захопився столярною справою. Власноруч виготовляв меблі та предмети побуту: ліжко, кухонні тумбочки, стіл, табуретки, сходи. Він мав золоті руки й завжди був готовий допомогти кожному, хто потребував підтримки.

Дмитро був життєрадісною, сміливою та справедливою людиною. Він знаходив позитив навіть у найважчих ситуаціях, умів підбадьорити й розвеселити інших. Його улюбленими словами були: «Всьо буде добре» та «Якщо не я, то хто?». Саме ці слова найкраще характеризують його життєву позицію.

Він любив українські пісні, особливо «Про Довбуша», «Там під Львівським замком», «Ой там у лузі» та «Їхав козак на війноньку». Із захопленням перечитав усі частини «Гаррі Поттера». Любив ріпинники, пироги, макарони та завжди був душею дружніх зустрічей і шашликів.

Дмитро щиро любив Україну та свій рідний край. Тому 23 березня 2022 року добровільно став на захист Батьківщини від російської агресії. На слова матері не хвилюватися відповідав: «Мамо, не переживайте, всьо буде добре».

Проходив службу у військовій частині 9938 3-го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України. Мав військове звання солдата. Побратими знали його за позивними «ДИК», а згодом — «МОЛЬФАР».

4 жовтня 2024 року солдат Дмитро Федорчук виконував бойове завдання на позиції відділення «Гаваї-2» ротного опорного пункту «Гаваї» поблизу населеного пункту Білогорівка Луганської області. Близько 15:40 ворог розпочав масований штурм українських позицій. Бій тривав до 21:30, після чого зв’язок із Дмитром було втрачено. Під час пошукових заходів 5 жовтня 2024 року близько 17:00 його було знайдено без ознак життя на позиції «Гаваї-2».

Дмитро загинув як воїн, захищаючи Україну, свій народ і майбутнє рідної землі.

У нього залишилися мама, кохана дівчина Оксана, брат, дві сестри, численні рідні, друзі та побратими. Для всіх, хто його знав, Дмитро назавжди залишиться світлою, доброю, сильною та відважною людиною.

Його життя стало прикладом любові до родини, праці та Батьківщини. А слова, які він часто повторював, сьогодні звучать як його заповіт:

«Всьо буде добре».

«Якщо не я, то хто?»