Федорчук Юрій Іванович
Федорчук Юрій Іванович
13 липня 1988 – 21 лютого 2021
Юрій Іванович Федорчук народився 13 липня 1988 року в мальовничому куточку Прикарпаття — селищі Ямна міста Яремче. З 1994 по 2003 рік навчався в Яремчанській загальноосвітній школі, а у 2005 році закінчив Микуличинську загальноосвітню школу.
Після закінчення школи вступив до Івано-Франківського інституту менеджменту та економіки «Галицька академія», де навчався на факультеті екології та охорони навколишнього середовища. Здобув кваліфікацію інженера, хоча за спеціальністю не працював.
Ще з юних років Юрій захоплювався спортом. Особливе місце в його житті займав козацький гопак, у змаганнях з якого він неодноразово брав участь. Також навчався на військовій кафедрі, де здобув офіцерське звання. У 2009 році розпочав трудову діяльність на посаді чергового відділу пожежної безпеки в туристичному комплексі «Буковель», де пропрацював дев’ять років.
14 лютого 2017 року Юрій добровільно вступив на військову службу до військової частини А3715. Служив у складі 108-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, був командиром 1-ї гірсько-штурмової роти та мав військове звання старшого лейтенанта. За мужність, чесність і принциповість побратими дали йому позивний «Довбуш». Виконував бойові завдання на Донецькому та Луганському напрямках.
За сумлінну службу та захист України Юрій був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», відзнакою «За досягнення у військовій службі», нагрудним знаком «Знак пошани», відзнакою «За бойову звитягу», медаллю «За жертовність і любов до України», медаллю «Ветеран війни». Посмертно нагороджений медалями «За заслуги перед Прикарпаттям» та «Вічна пам’ять Героям Прикарпаття».
Юрій любив мріяти, будувати плани на майбутнє. За своє коротке життя встиг створити чудову сім’ю, побудувати дім. У нього залишилися дружина Марія та двоє синів Володимир і Назарій. Для них він залишиться коханим чоловіком та найкращим татом! Залишилися батьки Іван та Ганна, які безмежно його любили, також сумує за ним рідний брат Віталій. Для всієї сім’ї та родини Юрчикова смерть стала найболючішим горем.
З дитинства Юрій захоплювався технікою, особливо автомобілями. Батько навчив його водити та ремонтувати автомобілі, тому вже у п’ятнадцять років він упевнено почувався за кермом. Щиро любив Карпати, рідні гори та природу. Повертаючись додому із фронту, сідав на мотоцикл і вирушав у гори. Побратимам часто говорив: «Після перемоги всіх запрошую до себе в Карпати — там надзвичайно гарно».
Юрій любив українську пісню. Особливе місце серед його улюблених композицій займали «У різдвяну нічку», «Гаєм, гаєм зелененьким», «Молитва на Різдво», «Яворина» та багато інших. У вільний час із задоволенням готував для рідних. Найбільше любив український борщ, вареники та холодець, а особливо вдавалися йому смачні домашні млинці.
Усі, хто знав Юрія, згадують його як надзвичайно добру, щиру та чуйну людину. Він ніколи не відмовляв у допомозі, завжди підтримував рідних, друзів і побратимів. Недарма про нього говорили, що він мав «золоті руки» — за що б не брався, усе вдавалося. Він охоче допомагав іншим і ділився своїм досвідом.
Брат дружини, Михайло, згадує: «Для мене швагро назавжди залишиться таким, яким я його пам’ятаю: до неймовірності добрим і надзвичайно спокійним, непохитним у своїх принципах, як Скелі Довбуша. Справжнім чоловіком, батьком і людиною честі».
Дружина Марія пригадує випадок, про який Юрій розповідав із фронту. Під час одного з бойових завдань він разом із командиром потрапив під обстріл. У цей момент командир випадково загубив телефон. Не вагаючись, Юрій повернувся під вогонь і знайшов його. За цей вчинок командир надав йому десятиденну відпустку.
21 лютого 2021 року Юрій Федорчук помер в Івано-Франківській інфекційній лікарні від гострої серцевої та дихальної недостатності, спричиненої коронавірусною інфекцією COVID-19. Через підготовку бригади до чергового відрядження на схід України він не звернувся по медичну допомогу вчасно, що призвело до тяжких ускладнень. Його смерть була пов’язана з проходженням військової служби.
У день його смерті надійшов наказ про присвоєння Юрію військового звання капітана. На жаль, він так і не встиг дізнатися про це.
Юрію назавжди залишилося 32 роки.
«Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну».
