Реформа інтернатних закладів (деінституціалізація)

КОРОТКО ПРО СУТЬ РЕФОРМИ

Влітку 2017 року в Україні розпочалась реформа зі складною назвою “деінституціалізація” (ДІ).

За цим терміном ховаються зміни системи дитячих інтернатів, у яких нині перебувають 106,7 тисяч дітей. При цьому 92,3% з них мають хоча б одного з батьків, і лише 7,7% дітей в інтернатах – сироти.

17,3% з усіх дітей в інституціях мають інвалідність, усі інші – звичайні діти, чиї батьки за різних обставин не здатні забезпечити їм гідного піклування і виховання в родині.

ДІ – не про закриття інтернатів, як його часто трактують. Не про економію коштів. І тим більше не про те, що завтра діти опиняться на вулиці. Доки не буде впевненості, що дитина у сім’ї перебуватиме у безпеці і благополуччі, ніхто не має забрати її з інтернату.

ДІ – про створення таких умов, за яких потреба в інтернаті, дитячому будинку тощо просто зникне.

Наприклад, мама вирішує віддати двох зі своїх 5 дітей до школи-інтернату. Там діти не лише навчатимуться, а й житимуть. Окремо від сім’ї. Мама насправді не може сама з ними справлятися, бо мусить ходити на роботу і при цьому не заробляє достатньо коштів на те, аби прогодувати дітей.

Деякі країни вирішують проблему такої мами тим, що її дітям в звичайній школі надають чотириразове харчування і влаштовують у групи продовженого дня. Тобто мама може працювати, діти не будуть голодними, будуть доглянуті і залишатимуться в сім’ї – мама забере їх після роботи.

Це – лише один з можливих способів вирішення такої проблеми.

У цьому суть ДІ – допомога сім’ї у громаді, аби дитина виховувалась у родині.

Адже безліч досліджень свідчать про шкідливість інтернатів для психічного та інтелектуального розвитку дитини. Особливо, якщо йдеться про маленьких дітей (до 3 років) – інтернатні заклади наносять невиправну шкоду їхньому мозку.