Медіація як форма відновного правосуддя для неповнолітніх

      Медіація  – метод вирішення спорів із залученням посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації і проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони самі змогли обрати той варіант рішення, який би задовольняв інтереси і потреби усіх учасників конфлікту. На відміну від формального судового процесу, під час медіації сторони доходять згоди самі — медіатор не приймає рішення за них.

        Медіація є найпоширенішою формою відновного правосуддя. Вона базується на таких принципах:

• добровільність ;
• конфіденційність;
• нейтральність медіатора;
• виправлення завданої шкоди;
• прийняття правопорушником відповідальності;
• самовизначення сторін;
• визнання важливості почуттів та потреб потерпілого;
• виправлення завданої шкоди.

  Головна мета відновного правосуддя та медіації - запобігання в майбутньому правопорушень та порозуміння сторін. Найкраще, що відбувається в медіації - коли медіатор, як посередник, відходить у бік, і сторони починають розмовляти. Потерпіла сторона у відновному правосудді є головною, вона може висловити свої емоції. Відшкодування шкоди найчастіше відбувається не в розумінні повернення грошей чи речі, а у вибаченні.

Медіація між потерпілим і правопорушником дає змогу:

• потерпілому – справитись з негативними емоціями та переживаннями, спричиненими злочином, відновити відчуття безпеки та контролю над власним життям;
• особі, яка вчинила злочин – усвідомити наслідки власних дій та мати можливість їх виправити, можливість відновити почуття власної гідності, самоповаги та поваги інших, можливість звільнення від кримінальної відповідальності або отримання більш м’якого покарання.

  Переваги медіації перед полягають у тому, що є можливість: примиритися потерпілому та правопорушнику; ширше зрозуміти сутність конфлікту та усунути його основні причини; зрозуміти почуття потерпілого та відчути щире каяття правопорушника; конфіденційно вирішити спір; узгодити позиції не тільки учасникам злочину, а й тими, хто психологічно має до нього відношення – батькам, опікунам, родичам тощо; вирішити ситуацію без складних процесуальних процедур та у незначних часових межах; уникнути значних судових витрат, з-поміж яких витрати на захисника, експертизи тощо; усунути всі можливі негативні наслідки перебування неповнолітнього в місцях позбавлення волі; уникнути рецидиву правопорушень та адекватно соціалізувати правопорушника.